Немов солдати, що війну забули
і таємницю, в чому в неї жах,
вони від ґрунту зводяться в минуле і
з інками в очах
еспанських королів перед собою
питаються: "де сонця вогнецвіт, догідний травам,
сяйво, що снагою наповнює весь світ?.."
Чи Сонце те живе?
Живе???!...
Й мовчання димить вам вдалині,
де полум’ям згорає
міст остання
пригадка,
де вогні старого Риму і протести кволі
дітей до світла не навиклих,
там
вони згорають,
як листки тополі,
здавивши путь
струмкам
прудким.
При вас я бачу,
як солдати
розсипались
і вітер їх
жене, щоб тілові травою стати,
ви – жертва війн усіх